Не так давно українські громадяни стали свідками заяви народного депутата та голови фінансового комітету Верховної Ради Данила Гетманцева про низьку продуктивність праці в країні. Його висловлювання сприйняли як натяк на те, що українці недостатньо старанні у своїй роботі. Але що насправді ховається за поняттям продуктивності праці, які чинники впливають на цей показник, і чи дійсно ми самі винні у виниклій ситуації?
Гетманцев наводить цифри, які свідчать про те, що середня продуктивність праці в Україні є приблизно від трьох до п’яти разів нижчою, ніж у країнах ЄС, і в 7-10 разів нижчою в порівнянні з Німеччиною. Це створює проблеми для українських компаній, які змушені витрачати більше часу і ресурсів на виробництво товарів, відповідно, сутужніше конкурують на міжнародному ринку. Низька продуктивність, за словами Гетманцева, безпосередньо впливає на зарплати і обмежує можливості працевлаштування для вразливих верств населення, що, в свою чергу, підштовхує людей до трудової міграції.
Така заява викликала широкий спектр реакцій: від обурення до задумів, адже не один український працівник викладається на максимум, працюючи по 12-15 годин без вихідних, отримуючи при цьому малу плату. В умовах постійних атак з боку Росії, корупційних скандалів та енергетичних проблем, слова депутата видаються віддаленими від реалій життя багатьох людей. Справжній стан справ здається зовсім іншим, враховуючи той обсяг роботи, яку виконують звичайні українці, волонтерячи та протестуючи проти викликів, які ставить влада.
У наступних коментарях Гетманцев пояснив, що не планував нікого образити, і назвав тих, хто неправильно його зрозумів, «клінічними ідіотами». Його комунікаційна стратегія заслуговує на окрему дискусію. Але реальні питання, які він підняв, потребують серйозного аналізу.
Продуктивність праці визначається ефективністю використання робочого часу. Це стосується не лише кількості товарів і послуг, вироблених за одиницю часу, а й отриманої з цього прибутковості. Основним індикатором тут є співвідношення валового внутрішнього продукту до кількості працюючих або годин, проведених на роботі.
Державна служба статистики України надає інформацію про індекс продуктивності праці, за яким у 2015 році він становив 99,2%, а у 2021 році – 105,5%, але відомості про роки повномасштабного вторгнення поки що відсутні. За ці ж роки показники продуктивності в різних секторах зросли, але це не дає повної картини. Зокрема, в сільському господарстві продуктивність піднялася з 103 до 116,5%.
Порівнюючи українські показники з сусідніми країнами, дані міжнародних організацій вказують на значний розрив. Хоча представники економічних структур підкреслюють необхідність модернізації виробництв, підвищення кваліфікації та залучення інвестицій, реальні умови в країні ставлять під сумнів можливість таких змін. Війна, що триває вже майже п’ять років, завдає нищівного удару по економічним показникам, руйнуючи виробництва і логістичні ланцюги.
Події, які відбулися на території України, та численні фактори впливають на продуктивність. Пряму шкоду бізнесу завдали війна та знищення критично важливої інфраструктури. Для малих і середніх підприємств започаткування програми компенсації за знищені потужності, яка передбачає лише 1 мільярд гривень на рік, виглядає недостатнім.
Непостійну ситуацію з енергопостачанням лише погіршує обстановка, коли підприємства не можуть вийти на нормальний режим роботи, пояснюючи це не браком зусиль, а нестачею ресурсів для реалізації свого потенціалу. Водночас законодавчі ініціативи Верховної Ради, замість сприяння реформам, пропонують нові регуляції, які ставлять під загрозу незалежність малого бізнесу.
Ситуація з браком кваліфікованих кадрів залишається нагальною. Це питання здатне поставити під загрозу весь ринок праці, охоплюючи навіть критично важливі сфери. Дослідження національних інститутів вказують на те, що до 75% роботодавців відчувають дефіцит працівників, і цей показник, сумнівно, зменшиться в найближчі роки.
Що ж до обіцянок і реформ, які мали б змінити ситуацію, дані показують, що з 109 ухвалених законів лише 39 стосуються реальних реформ. Коефіцієнт корисної дії самих депутатів, включаючи Гетманцева, ставить під сумнів їхній власний внесок у вирішення проблем низької продуктивності праці.
Основні коментарі Гетманцева викликають певні нарікання: він вказує на відставання продуктивності як на виклик, але, в той же час, игнорує усвідомлення реалій війни. Замість цього, він міг би працювати над законом, привносячи зміни, що сприяють не лише економічному зростанню, але й елементарному виживанню людей. Таким чином, українці мають нагадати своїм обранцям про їх відповідальність під час наступних виборів.