- Текст Меморандуму про взаєморозуміння між США та Іраном визначив асиметричні зобов’язання сторін.
- США зобов’язуються негайно зняти морську блокаду та дозволити експорт іранської нафти.
- Іран декларує збереження статус-кво щодо ядерної програми, зберігаючи її потенціал.
- Документ передбачає фінансування реабілітації Ірану на суму щонайменше 300 мільярдів доларів.
- Розподіл цих коштів здійснюватиметься Центральним банком Ірану без зовнішнього контролю.
- Питання долі збагаченого матеріалу відкладено до укладення остаточної угоди.
- Ізраїль та регіональна мережа іранського впливу не згадані в тексті угоди.
Загальні положення Меморандуму
Опублікований текст Меморандуму про взаєморозуміння між США та Іраном виявив розбіжності між задекларованими та фактичними умовами угоди, зокрема, щодо послідовності виконання зобов’язань. Як зазначається у матеріалі Ігоря Семиволоса, ключові пункти документа характеризуються асиметрією поступок на перехідному етапі.
Послідовність поступок: Асиметрія зобов’язань
Згідно з Меморандумом, Сполучені Штати зобов’язуються негайно, протягом 30 днів після підписання, зняти морську блокаду Ірану та видати дозволи на експорт іранської нафти. Розблокування заморожених активів передбачається у міру прогресу переговорів. Виведення американських збройних сил з регіону відкладається до укладення остаточної угоди.
Іран, зі свого боку, приймає зобов’язання лише щодо збереження «статус-кво» стосовно своєї ядерної програми. Це означає, що програма не повинна розвиватися далі, але й не передбачає скорочення наявного потенціалу. Ядерний потенціал залишається як інструмент впливу для фінальних переговорів. Така послідовність надання поступок свідчить про те, що Тегеран отримує економічне полегшення на поточному етапі, тоді як американські зобов’язання військового характеру відкладаються на майбутнє.
Економічна складова: Фінансування та контроль
Одним з центральних положень документа є зобов’язання США та їх регіональних партнерів забезпечити фінансування реабілітації та економічного розвитку Ірану в розмірі щонайменше 300 мільярдів доларів.
Механізм розподілу цих коштів передбачає, що заморожені активи «використовуватимуться для будь-яких платежів остаточним бенефіціарам, визначеним Центральним банком Ірану». Ця формула не передбачає зовнішнього контролю за розподілом коштів або механізмів верифікації їхнього кінцевого призначення. Це означає, що питання реального розпорядника ресурсів — уряду чи Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР), військово-політичної структури Ірану — залишається на розсуд внутрішньої боротьби в Тегерані. Центральний банк Ірану, який перебуває під впливом силових структур, стає першим фільтром розподілу. Історичний досвід показує, що після значних зовнішніх шоків КВІР традиційно розширював свою економічну присутність. Ця угода, таким чином, не вирішує питання внутрішнього розподілу, а може його загострити.
Ядерна програма: Збереження статусу та переговорна позиція
Іран декларує, що «ніколи не вироблятиме ядерну зброю», проте ця заява є декларативною і не підкріплена верифікованими механізмами. Питання долі збагаченого матеріалу та «всіх інших ядерних питань» відкладено на остаточну угоду, яка має бути укладена через 60 днів. До цього моменту статус-кво зберігається.
На відміну від Спільного всеосяжного плану дій (JCPOA) 2015 року, який вимагав від Ірану демонтажу центрифуг та вивезення збагаченого урану, нова угода наразі не містить подібних вимог, навіть у декларативній формі. Ядерний файл залишається відкритим, що надає Тегерану значний переговорний важіль на наступні 60 днів.
Регіональна безпека: Виключення ключових акторів
Важливою особливістю документа є повна відсутність у ньому згадок про Ізраїль. Ліван згадується лише у контексті припинення вогню, без конкретизації щодо ліванського шиїтського воєнізованого угруповання «Хезболла», її роззброєння або майбутнього статусу. Регіональна мережа іранського впливу, що розглядається Тель-Авівом як екзистенційна загроза, залишається поза рамками цього документа. Така відсутність може бути свідомим відкладенням цих питань на остаточну угоду або потенційним джерелом зриву всього процесу. Це ілюструє дихотомію в оцінках: Тегеран інтерпретує документ як успіх, тоді як Тель-Авів сприймає його як компроміс, що не враховує його інтересів.
Наслідки та перспективи
Меморандум зафіксував певні результати домовленостей між Вашингтоном і Тегераном, однак не вирішив існуючі протиріччя. Наступні 60 днів визначать, чи стане це початком стабілізації регіону, чи лише паузою перед новим витком напруги. За оцінкою Ігоря Семиволоса, час для подальших переговорних раундів вичерпано, що може свідчити про фінальний етап цього процесу.
