Оборонна політика Альянсу: оцінка та перспективи
- Генеральний секретар НАТО Марк Рютте підтримав позицію Дональда Трампа щодо необхідності збільшення оборонних витрат країнами-членами Альянсу.
- Діяльність попереднього президента США стала каталізатором переосмислення європейськими державами їхніх безпекових зобов’язань.
- НАТО прагне до більшої самодостатності, вимагаючи від європейських союзників та Канади підвищення відповідальності за безпеку континенту.
- Збільшення оборонних асигнувань також обумовлене геополітичними викликами, включаючи дії Російської Федерації.
Генеральний секретар НАТО Марк Рютте під час саміту Альянсу в Анкарі зробив заяву, де визнав правомірність вимог Дональда Трампа, колишнього президента США, щодо збільшення оборонних видатків країнами-союзниками та посилення їхніх збройних сил. Цю інформацію він надав в інтерв’ю виданню Politico.
За твердженням Рютте, політичний курс Дональда Трампа сприяв більш серйозному ставленню європейських країн до питань безпеки, модернізації збройних сил та більш пропорційного розподілу фінансового навантаження в рамках НАТО. Він також висловив підтримку рішенням американського президента щодо військової операції проти Ірану.
Рютте зазначив, що дії Трампа сприяли досягненню мети, яку американські президенти переслідували з часів Ейзенхауера, а саме – вирівнювання рівня оборонних витрат між США та європейськими державами.
Саміт НАТО та фінансові зобов’язання
Поточний саміт НАТО, який заплановано на 7–8 липня 2026 року в Анкарі, Туреччина, є 36-ю зустріччю лідерів Альянсу. Він розглядається як один із ключових заходів останніх років через плани суттєвого нарощування фінансування оборонних програм. Протягом останніх двох років 31 союзник НАТО, за винятком Сполучених Штатів, вже взяв на себе зобов’язання інвестувати близько 250 мільярдів доларів у нові оборонні проєкти. Очікується подальша фіксація нових домовленостей.
Генеральний секретар підкреслив необхідність для Альянсу стати більш самодостатнім. Він заявив, що посилення Європи корелює зі зміцненням НАТО, і тому європейські держави та Канада повинні приймати на себе більшу відповідальність за безпеку континенту, зменшуючи надмірну залежність від Сполучених Штатів.
Геополітичні фактори та динаміка відносин
Водночас, Марк Рютте зазначив, що зростання оборонних витрат є наслідком не лише вимог колишнього президента США. Значущим фактором є загроза, яку становить Російська Федерація, та її військова агресія проти України. За його словами, союзники мають одночасно продовжувати надання підтримки Києву зброєю та фінансами, а також зміцнювати власні оборонні можливості для стримування потенційної агресії Москви.
Незважаючи на наявність окремих розбіжностей між Вашингтоном та європейськими столицями, Рютте акцентував на єдності НАТО та збереженні статусу США як ключового партнера Альянсу. Він визнав, що Дональд Трамп мав підстави для висловлення розчарування в окремих випадках, однак загальний внесок європейських країн є значним.
Позиція США та реакція європейських партнерів
Президент США Дональд Трамп раніше розглядав можливість виходу Сполучених Штатів з НАТО, пов’язуючи розбіжності, зокрема, зі своєю пропозицією щодо анексії Гренландії. Як повідомляв телеканал CNN, ситуацію загострили гострі переговори між генеральним секретарем НАТО Марком Рютте та Дональдом Трампом, після яких стало відомо про “явне розчарування” американського лідера позицією союзників щодо Ірану.
Паралельно виникла невизначеність щодо присутності військового контингенту США в Європі. Пентагон, відомство, що відповідає за військову політику та оборону Сполучених Штатів, почав розгляд виведення до 10 тисяч військовослужбовців зі Східної Європи. Згодом з’явились дані про плани Вашингтона радикально скоротити свій військовий внесок у “модель сил НАТО”.
Хоча в НАТО закликають утримуватися від паніки, заявляючи, що Європа вже виконує фінансові вимоги Дональда Трампа щодо збільшення витрат на безпеку, європейські лідери розробляють спільну відповідь. 4 червня німецьке видання Welt поінформувало про передачу США до НАТО засекреченого списку з 11 пунктів, який передбачає суттєве скорочення американської військової присутності в Європі, зокрема авіаційних та військово-морських сил, у зв’язку з переорієнтацією на Тихоокеанський регіон. Цей тренд відображає зміну пріоритетів у глобальній стратегії Сполучених Штатів, що має прямий вплив на архітектуру європейської безпеки.
