- У березні розслідування кваліфікувало дії Росії щодо депортації, примусового переміщення та насильницьких зникнень українських дітей як злочини проти людяності.
- Незалежна міжнародна комісія з розслідування порушень в Україні зафіксувала депортацію тисяч дітей до Російської Федерації або їхнє переміщення російською владою на окуповані території.
- Державний департамент США у березні виділив 25 млн доларів США на програми з пошуку, повернення та реабілітації примусово переміщених українських дітей.
- Стратегія Росії передбачає зміну ідентичності українських дітей, що розпочалася до повномасштабного вторгнення через зміни в освіті та правовому статусі на окупованих територіях.
- Офіційна українська ініціатива Bring Kids Back UA фіксує понад 20 000 випадків депортації, тоді як Лабораторія гуманітарних досліджень Єльського університету оцінює цю кількість близько 35 000.
- У Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт лідера Росії Володимира Путіна та уповноваженої з прав дитини в РФ Марії Львової-Бєлової за підозрою в незаконній депортації дітей.
Дані події свідчать про систематичний характер дій, спрямованих на руйнацію української ідентичності через вплив на дітей.
Кваліфікація дій та міжнародна реакція
У березні розслідування визначило дії Російської Федерації стосовно депортації та примусового переміщення українських дітей, а також їхніх насильницьких зникнень, як злочини проти людяності. Незалежна міжнародна комісія з розслідування порушень в Україні – орган, що встановлює факти порушень міжнародного права в контексті війни – уточнила, що тисячі дітей були депортовані до Російської Федерації або переміщені російською владою на окуповані території України.
У відповідь на ці дії, Державний департамент США – зовнішньополітичне відомство Сполучених Штатів – у березні анонсував виділення 25 мільйонів доларів США. Ці кошти призначені для нової програми, що має на меті встановлення місцезнаходження, повернення та реабілітацію українських дітей та молоді, які були примусово переміщені Росією або розлучені зі своїми родинами та громадами. Програма включає як підтримку пошукових операцій, так і надання необхідних послуг після повернення.
Масштаб примусових переміщень та механізми впливу
Українська державна ініціатива Bring Kids Back UA – структура, що займається поверненням депортованих дітей – веде офіційний облік, який містить дані про понад 20 000 ймовірних випадків примусової депортації та переміщення дітей Росією. Лабораторія гуманітарних досліджень Єльського університету – академічна установа, що проводить дослідження в галузі гуманітарних наук – оцінює цю цифру близько 35 000. Точна кількість залишається складною для встановлення, оскільки Росія не надає повної та верифікованої інформації про примусово переміщених або депортованих українських дітей та їхнє місцеперебування.
Міжнародне гуманітарне право забороняє примусове переміщення або депортацію дітей з окупованої території, крім чітко визначених надзвичайних обставин. Навіть у таких випадках, евакуація повинна бути тимчасовою, зберігати єдність сім’ї, супроводжуватися обліком для полегшення возз’єднання. При необхідності вивезення дітей за межі окупованої території, їх слід направляти до нейтральної країни, а не на територію держави-окупанта.
Натомість, багато українських дітей примусово направляються до таборів, інтернатів, або віддаються під опіку чи на усиновлення в межах Росії або на підконтрольних їй територіях. Цей процес часто включає зміну імен, громадянства та юридичного статусу дітей, що ускладнює їхній пошук та повернення.
Російська риторика та реальність
Дії Росії часто супроводжуються офіційною риторикою, що використовує гуманні терміни, такі як «евакуація», «захист дітей», «оздоровчий табір», «опіка», «прийомна сім’я» та «усиновлення». У перші місяці вторгнення російські війська вивозили дітей з дитячих будинків, інтернатів та інших державних закладів опіки, переміщуючи їх до Росії або на підконтрольні території.
Інших дітей розлучали з батьками або родичами під час атак на населені пункти, хаотичних евакуацій, а також в ході російського процесу «фільтрації» – системи перевірок і допитів, що використовується для контролю над цивільним населенням, яке покидає окуповані райони.
Після потрапляння під контроль Росії, багато українських дітей опинялися в російських дитячих будинках або під опікою, що робить їхнє возз’єднання з біологічними сім’ями значно ускладненим. На окупованій території України зазначені терміни не можуть сприйматися у їхньому звичайному значенні, а є елементами системи примусу, спрямованої на відрив дітей від їхніх родин, громад та української ідентичності.
Стратегія зміни ідентичності та мілітаризації
Стратегія Росії виходить за межі фізичного переміщення дітей. Вона також спрямована на зміну життя тих, хто залишається під окупацією. Російські школи, закони та державні інститути зміцнюють уявлення про те, що ці діти є «росіянами». Дітей, яких відправляють до «оздоровчих таборів» або освітніх центрів на території Росії, часто піддають аналогічному процесу: термін перебування продовжується, а повернення ускладнюється.
Мета полягає не лише у встановленні контролю над територією, а й у впливі на самосприйняття дітей. Російська влада презентує Україну як «штучну державу», а українців та росіян – як «один народ». Діти є ключовим об’єктом цього проєкту, спрямованого на знищення незалежної української ідентичності, оскільки вони є носіями мови, сімейної історії, громадянства та майбутнього нації.
З , після початку окупації, Росія планомірно змінювала систему освіти, правовий статус, мову та почуття приналежності дітей у Криму та окремих районах Донбасу. Багатьом підліткам, які зростають в умовах окупації, вже видали або нав’язали російські паспорти. Замість української історії та ідентичності в школах викладаються російські наративи, а викладання українською мовою скасовано.
У міру дорослішання багатьох дітей залучають до системи військово-патріотичного виховання, де служба на благо Росії подається як громадянський обов’язок. Після початку повномасштабного вторгнення ці зусилля активізувалися. Росія збільшила видатки на військово-патріотичне виховання, розширюючи дитячо-юнацькі організації та початкову військову підготовку на окупованих територіях, де участь часто є обов’язковою.
Юридичний статус та обмеження у поверненні
У Міжнародний кримінальний суд – постійно діючий міжнародний судовий орган, що розглядає справи про найтяжчі злочини – видав ордери на арешт лідера Росії Володимира Путіна та уповноваженої з прав дитини в РФ Марії Львової-Бєлової за підозрою в незаконній депортації та переміщенні українських дітей.
Однак, міжнародно-правова кваліфікація цього злочину не призвела до належного ефекту. Росія повністю контролює інформацію, необхідну для возз’єднання дітей з їхніми сім’ями. Міжнародні організації можуть фіксувати порушення та закликати до повернення, але не мають доступу до точного місцезнаходження багатьох дітей та обмежені у самостійному доступі до окупованих територій або російських установ.
У результаті, пошук та повернення дітей сьогодні здійснюється переважно українськими сім’ями, державними ініціативами та організаціями громадянського суспільства, які працюють індивідуально в кожному конкретному випадку. Нове фінансування з боку США може посилити цю роботу, проте її ефективність залежить від довгострокового характеру підтримки. Встановлення особи, відновлення документів та організація безпечного повернення можуть тривати місяцями, а процес реабілітації потребує ще більше часу.
За словами Олександри Матвійчук, очільниці українського «Центру громадянських свобод» – голови правозахисної організації, удостоєної Нобелівської премії миру у – однією з ключових перешкод для ефективної міжнародної реакції є обмеження у сприйнятті ситуації. Особам, які проживають у стабільних суспільствах, іноді складно усвідомити, що уряд може здійснювати вторгнення, окупацію території та спробу знищення ідентичності дітей, як це відбувається зараз, як зазначається у матеріалі www.liga.net.
