- Навесні року НБУ розпочав позапланову перевірку Сенс Банку щодо дотримання правил корпоративного управління.
- Перевірка виявила існування таємної структури управління, що функціонувала з до року.
- Ця структура використовувалася колишніми власниками для обходу українського банківського законодавства та особистого збагачення.
- Виявлено схеми маскування проблемних активів, виведення коштів та використання інструменту LPN для залучення капіталу.
- Інструмент LPN залучив понад 400 мільйонів доларів від українських бізнесменів без належного забезпечення.
- Після націоналізації банку значна частина персоналу, залученого до таємної структури, зберігала свої посади.
Позапланова перевірка та виявлення прихованої системи
Навесні року Національний банк України, регулятор банківської системи, ініціював позапланову перевірку Сенс Банку. Метою контрольних заходів було зʼясування відповідності діяльності банку правилам корпоративного управління. Ця перевірка стала дванадцятою з початку повномасштабної війни, що свідчило про підвищену увагу регулятора до даної фінансової установи.
На момент перевірки Сенс Банк функціонував, забезпечуючи платежі для клієнтів. Його частка на ринку онлайн-казино, що раніше зменшилася після державних чисток, демонструвала ознаки відновлення. Проте понад пів року наглядова рада банку не мала кворуму, що унеможливлювало її повноцінну діяльність та заморожувало ряд важливих процесів.
Під час інтерв’ю з інспектором НБУ один із менеджерів середньої ланки банку послався на рішення правління, надавши його копію. Документ містив позначку «К» — «конфіденційно». Ця позначка, як і сам документ, були відсутні в офіційному реєстрі банку та не зустрічалися інспекторам раніше. Цей випадок став першим із півтора десятка тисяч таємних протоколів, виявлених НБУ.
Функціонування таємної структури
Розслідування встановило, що з до року в Сенс Банку діяла прихована система управління. Вона включала таємне правління, яке частково дублювало офіційне, таємні комітети, їхні засідання та рішення, що оформлювалися таємними протоколами. Після відходу колишніх власників цифрова база даних із цими протоколами була знищена, однак її вдалося відновити.
Керівництво банку, зокрема ті, хто мав російське громадянство, виїхало з України ще до націоналізації або початку повномасштабної війни. Проте таємна структура мала глибше проникнення, залучаючи сотні співробітників банку протягом різних років, як зазначається у матеріалі «Бабель».
Мета та механізми обходу законодавства
Кінцевими бенефіціарами банку були Михайло Фрідман, Петро Авен, Герман Хан та інші особи. Таємна структура використовувалася для обходу українського банківського законодавства. Банк функціонував не в інтересах своїх кредиторів та вкладників, а для збагачення власників за рахунок інших сторін. Для цього застосовувалася мережа компаній-оболонок у різних юрисдикціях, які маскували сумнівні операції та проблемні позиції в балансі банку.
Як стало зрозуміло з таємних протоколів, після деяких операцій банк ставав технічно неплатоспроможним, що підтверджує НБУ. При цьому регулятору надавалася сфальсифікована звітність, що створювала видимість зразкового фінансового стану.
- Банк не формував резерви під ризикові кредити компаніям, які хронічно не виконували свої зобов’язання. Натомість неплатежі приховувалися шляхом реструктуризації на короткий термін. Формування резервів призвело б до зменшення капіталу банку у звітності, а в окремі періоди капітал став би від’ємним.
- При виникненні проблемного боргу на балансі, банк надавав кредит пов’язаній компанії, яка викуповувала цей борг. Це дозволяло виводити проблемні активи з балансу банку, переміщуючи їх на баланс іншої компанії, де їх було легше приховати. Прикладом такої діяльності була компанія «Кредитні ініціативи», що накопичувала проблемні борги та фінансувалася за рахунок кредитних коштів банку.
Деякі операції, погоджені таємною структурою, мали ознаки «відкатів». Наприклад, банк надавав кредит структурі великого українського олігарха. У випадку неможливості або небажання повного повернення боргу, банк погоджувався викупити його за 50 центів за долар. При цьому 20 центів надходило банку, а 30 центів – компанії на Кіпрі, підконтрольній «Альфа-Груп».
Схема LPN: залучення капіталу та її наслідки
Однією з масштабних схем бенефіціарів було залучення коштів через інструмент LPN, що позиціонувався як «вигідний фінансовий інструмент, схожий на депозит в Альфа-Банку». Таким чином від великих українських бізнесменів було залучено понад 400 мільйонів доларів, що в кілька разів перевищувало реальний капітал банку. Особливості цього інструменту виявилися в лютому року, коли інвестори втратили можливість повернути як відсотки, так і основну суму.
Фактично, бізнесмени не розміщували депозит у банку, а купували цінні папери нідерландської компанії E.M.I.S. Finance. Отримані кошти нідерландська компанія надавала як кредит кіпрській компанії ABH Ukraine, яка була акціонером банку. Кіпрська компанія розпоряджалася цими коштами на власний розсуд, як зазначається у матеріалі «Бабель».
Формально цінні папери E.M.I.S. мали забезпечення у вигляді боргового зобов’язання ABH Ukraine. Проте стягнення боргу було можливе лише через компанію-трасті, що фактично позбавляло інвесторів прямої та серйозної застави. Такі угоди погоджувала таємна структура банку, пояснює НБУ.
Подробиці схеми прояснилися під час судових процесів з інвесторами. Наприклад, український бізнесмен Юрій Путко у позові до Комерційного суду Англії та Уельсу повідомив, що у році керівник корпоративного бізнесу українського Альфа-Банку Роман Гнідець неодноразово рекомендував йому інвестувати в LPN. Також Михайло Фрідман особисто запевнив Путка на джазовому фестивалі у Львові, що це «як депозит в Альфа-Банку».
Мотивацією для інвесторів була обіцяна висока дохідність – у середньому близько 8,5%, тоді як звичайний валютний депозит в українському банку приносив 1,5–2%. Джерелом виплат таких відсотків могла бути реінвестиція доходів від українських компаній «Альфа-Груп» або функціонування схеми за принципом «піраміди Понці», коли відсотки за ранніми серіями LPN фінансувалися коштами від продажу пізніших серій. Звіти банку свідчать про відсутність виплати дивідендів, а у – роках банк мав збитки. У – роках виплата дивідендів була заборонена постановою НБУ, а потім законом.
Нідерландська компанія E.M.I.S. припинила виплату «купонів» у лютому року після запровадження ЄС санкцій проти Михайла Фрідмана та Петра Авена. Наразі основний борг кіпрської ABH Ukraine за десятьма непогашеними серіями LPN становить 388 мільйонів доларів. Вісім із десяти серій E.M.I.S. реструктуризувала, обіцяючи виплати у – роках. Паралельно E.M.I.S. подала позов проти України до міжнародного арбітражу на 527 мільйонів доларів, стверджуючи, що неможливість розрахунків зумовлена обмеженнями та націоналізацією Сенс Банку, а також санкціями проти його власників. Цей позов розглядається одночасно з позовом щодо націоналізації.
Судові процеси та кадрові питання після націоналізації
Інформація про схему LPN набула розголосу в українських медіа після того, як компанія бізнесмена Андрія Веревського подала позов проти Сенс Банку до українського суду. Процес розпочався в січні року. На той момент банк ще не був у центрі корупційного скандалу, але вже функціонував другий склад наглядової ради, а Кабінет міністрів готував його приватизацію.
Компанія Веревського придбала LPN у році та вимагала кошти за договором зворотного викупу, термін якого закінчився у році. Судовий процес мав кілька особливостей. Компанія зверталася до суду кілька разів, доки позов не потрапив до судді Світлани Погрібної, яка відкрила провадження наприкінці квітня року.
Позов був поданий до українського суду, а серед відповідачів був вказаний Сенс Банк. Позивач стверджував, що банк, хоча формально не продавав цінні папери (це робила офшорна компанія), сприяв оформленню угоди, будучи частиною «єдиного договору». Після того, як Ірина Мудра, заступниця голови Офісу Президента, почала курувати банк, суддя Світлана Погрібна взяла самовідвід. Справа була передана іншому судді, який вирішив, що її має розглядати суд Англії або Лондонський міжнародний арбітражний суд, як було передбачено договором.
НБУ не має свідчень того, що тіньова структура продовжувала впливати на банк після націоналізації. Однак багато співробітників банку, залучених до її роботи, зберегли свої посади, а деякі отримали підвищення. За даними НБУ, на початку року в банку працювали 49 осіб, які були членами таємних комітетів або доповідали їм. Їхні доповіді збереглися в конфіденційних протоколах.
НБУ не мав повноважень звільняти цих співробітників, оскільки це належить до компетенції наглядової ради та правління банку. Проте наприкінці липня року закінчилися терміни контрактів двох членів наглядової ради. Це призвело до повторної втрати кворуму та можливості ухвалювати рішення. У серпні цього ж року вибухнув корупційний скандал, під час якого стало відомо про спілкування голови правління Миколи Гладишенка з Іриною Мудрою. Внаслідок цього голову наглядової ради Миколу Гладишенка звільнили «за втрату незалежності», а голову правління Олексія Ступака також звільнили з банку.
Олексій Ступак працював у банку з року, і його ім’я фігурувало серед співробітників, залучених до роботи таємної структури управління. Головою правління його призначила перша наглядова рада банку в грудні року. Цей випадок ілюструє системну проблему збереження кадрів, пов’язаних з непрозорими схемами, в державних установах після зміни власності.
