В одного з польових командирів зафіксована розмова, в якій він віддає наказ іспанською мовою про вбивство цивільних українців. Замасковані туманом та імлою, їх треба ліквідовувати — всіх, хто є ворогами, без винятку: на мотоциклах, велосипедах, навіть жінок та дітей. Такі масові стратами стали звичною практикою, і питання полягає не в цьому факті, а в недооцінці суспільством справжніх масштабів ворожих планів. Якщо уявляти, що після можливої поразки у нас тільки змінять паспорт та прапор, це велика ілюзія. Реальні наслідки будуть зовсім іншими.
Еліта нації, яка представляє культуру, науку та військову справу, підпаде під загрозу фізичного знищення. Митців, науковців, військових командувачів та духовенство можуть просто розстріляти або відправити до таборів. Інші значущі представники суспільства — освітяни, активісти, чиновники — стануть жертвами депортацій у малонаселені регіони. Втім, ті, хто з колишніх силовиків обере співпрацю з окупантами, будуть залучені до нових агресивних кампаній Кремля, попереду цікавлять Молдова та Балтія.
Залишилися українці потраплять під призов до ворожої армії. Вся українська ідентичність буде заборонена, а спроба підтримувати свою культуру, включаючи читання українських книжок, потягне за собою серйозні наслідки — великий термін ув’язнення, звинувачення в тероризмі та зв’язках з підпіллям. Ті, хто прагне втекти за кордон, зіткнуться зі суворою реальністю — мільйони залишаться під окупацією, враховуючи, що навіть під час 2022 року багато не змогли покинути територію вчасно.
Масові знищення людей, як у Бучі чи Куп’янську, не стали підставою для покарань агресора. Російська влада повернута у світову політику без наслідків. Світова спільнота змирилася з фактом, що вбивства та викрадення стали частиною буденності. Путінський режим добре усвідомлює, що правила гри змінилися. Ці зміни привели до узаконення насильства, яке, за сприяння деяких міжнародних лідерів, стало звичним прийомом, перетворюючи злочинність на статистику.
Однак незрозуміло, чому українське цивільне населення почуває себе безпечним, забуваючи про реальні загрози. Деякі з людей вже віддалилися від страху й вважають, що війна залишилася в минулому. Вони вагаються взяти участь у захисті не лише своєї країни, а й свого виживання. Коли перед ними постає питання про користь, яку країна їм дала, відповідь полягає в тому, що захистники, завдяки яким вони залишаються живими, є їхньою справжньою підтримкою.
Тож, наслідки цих масштабних дій водночас характеризують стратегію знищення і збереження людської ідентичності, вічно перебуваючи на межі загрози самому існуванню.
