Суд мав вирішити, чи є графиня Ержбета Баторі дійсно причетною до злочинів, які закріпили за нею репутацію “кривавої графині” — жінки, якій приписуються найвищі показники вбивств в історії. Книга рекордів утвердила цю сумну першість до 2025 року. Однак, слід зазначити, що в цей список не включаються володарі, під чиїм правлінням загинуло набагато більше людей, адже Ержбета була приватною особою, хоча й близькою родичкою трансильванських князів.
Її дядько з боку матері Анни, Стефан, займав престол польського короля та великого князя литовського з 1578 по 1586 рік, таким чином, він управляв також землі України. Водночас, батько Ержбети, Дьордь, теж належав до значної родини Баторі — їх з Анною іноді помилково називають двоюрідними братом та сестрою, що могли б пояснити деякі проблеми зі здоров’ям їхньої доньки, яка в дитинстві страждала на напади, подібні до епілептичних.
Водночас, є маловірогідні версії, що графинею лікували з використанням крові, або що вона навчалася жорстокості в дитинстві. Ержбета здобула домашню освіту, яка відповідала статусу її родини; відомо, що вона знала латину, грецьку та німецьку мови. У віці майже тринадцяти років їй приписують роман з простим хлопцем, з яким нібито вона завагітніла, і дитину відправили до Валахії. Однак відсутні будь-які достовірні свідчення цієї історії.
У п’ятнадцятирічному віці графиню видали заміж за Ференца Надашді — вибір, здійснений батьками, часто вважають політичним ходом. На початку їхнього подружнього життя обоє не завжди перебували разом: Ференц навчався у Відні, а потім брав участь у військових кампаніях. Ержбета залишилася в подарованому їй чоловіком замку Чахтіце і поступово звикла до самотнього життя, хоча чутки свідчили про її можливі романи.
Протягом цього часу ніяких незвичайних дій за графинею не спостерігали. Відомо, що вона опікувалася жінками, які постраждали під час турецьких нападів, і підтримувала фінансування лютеранських шкіл, незважаючи на свою кальвіністську віру. Водночас, її чоловік мав репутацію жорстокого, але з часом тяжка хвороба призвела до його смерті у 1603 році. Останнє прохання Ференца полягало в тому, щоб Юрай Турзо, оравський граф, взяв на себе опіку над їхніми дітьми.
Тоді далекосяжні плітки про “недозволені дії”, які нібито відбувалися в замку, почали поширюватися. Серед обвинувачень йшлося про жорстоке ставлення до слуг, яких графиня карала за найменші провини. Першим, хто відкрито звинуватив її, був лютеранський пастор Іштван Мадярі, стверджуючи, що вона захоплюється магією. Проте подібні звинувачення не були чимось незвичайним для того часу, коли шляхта захоплювалася таємничими практиками.
Справжні жорстокості, про які почали говорити, стосувалися тортур і зникнень селянок, які працювали в замку з метою навчитися етикету. Заходи з розслідування справи дійшли до імператора Матвія, який наказав Турзо здійснити перевірку, найнявши нотарів для допитів свідків. Проте деякі дослідники вважають, що свідчення не були цілком достовірними та базувалися на чутках.
По завершенні слідства суд виявив, що вина Ержбети стосується вбивств не менше восьми жертв. Три слуги графині зазнали жорстоких катувань і були страчені, ще одну служницю засудили до довічного ув’язнення. Саму Ержбету замурували в стінах її замку, залишивши лише маленький отвір для передачі їжі. Вплив родини Баторі поступово зник, вони стали об’єктами настороженості.
Легенда про купання графині у крові невинних дівчат не мала жодних документальних підтверджень у процесі. Перша згадка з’явилася лише більше ніж століття по її смерті у книзі єзуїта Ласло Туроці “Трагічна історія”. Саме завдяки Туроці історія Ержбети набула світового розголосу.
