Росія не зупиниться. На горизонті – мільйони втрат і кров. Вони рухаються вперед на фронті, кладучи на жертвенник невимірну кількість людей. Атаки на українську інфраструктуру – це не просто військова тактика, це спроба зламати дух народу. Москві потрібно, щоб ми прийняли будь-які умови угоди, без вагань. А залякування Європи – засіб, щоб зупинити її підтримку. Якщо ж це не спрацює, залишимося надіятись на прихід до влади євроскептиків, антиукраїнських популістів. Росія спекулює на сподіваннях, що обіцянками вигідних проектів утримає Трампа від тиску – блеф або реальність.
А хто ми? Ми – Україна. Наша стратегія одна: вбивати російських окупантів більше, ніж вони спроможні мобілізувати. Ми завдаємо ударів по їхній логістиці, військовому виробництву, дорогих ресурсах, які не відновити – літаки, засоби ППО. Ми стріляємо в їхні нафтопереробні заводи та нафтові експортні маршрути, вганяючи російську економіку у дефіцит. І ми не зупинимось, поки не схилимо Європу до активних дій. Постійно ведемо дипломатичну гру, щоб Трамп не спробував натиснути на нас.
США теж не плетуть повітряні замки. Вони вважають, що, натиснувши на слабке (і в їхньому розумінні це – Україна), зможуть примусити нас до угоди на своїх умовах. Хочуть виграти лаври миротворців, переймаючи фокус на інші проблеми, заодно гарантують, що Росія не розвалиться на наших очах і не потрапить до рук Китаю. Слабкість, дипломатія без зобов’язань – ось їхня гра.
А що ж Європа? Виграти час на переозброєння, консолідацію, технологічний розрыв і просто дочекатися, поки пролетить президентство Трампа. Її стратегія нагадує очікування грізної бурі, без жодних активних дій для зміни ситуації. І Китай? Вони сидять у тіні, чекаючи на загальне послаблення всіх сторін, дива звалення США з Європою та остаточного розпаду Росії, щоб вичавити з цього максимальні вигоди без жодної жорсткої політики. Кожен ловитиме рибу у каламутній воді.
Це наш світ на 2026 рік. Ми маємо бути сильними, бо правда завжди перемагає.
Першоджерело: https://www.unian.ua/
