Командування Збройних сил України вирішило провести таємну реорганізацію Інтернаціонального Легіону, залишивши бійців у шоковому стані. Відчайдушний крок – переведення іноземних добровольців до штурмових полків – виглядає не інакше як акт невпевненості та відсутності стратегічного підходу. Позиція «бунтівного» Другого Легіону оголошує про мовний бар’єр, про непристосованість нових завдань до досвіду тих, хто боровся на війні.
Легіон, остання надія солдатів, офіційно розформували, перевівши до нових підрозділів. Що це? Ліквідація чи перетворення? Згідно з заявою Командування, це не крок назад, а реорганізація, яка нібито покращить ситуацію для іноземців. Хіба ж логіка передбачає, що руйнуючи успішну модель, можна отримати прогрес? Легіонери, зокрема французи, плачуть про втрату унікального ресурсу. Однак очільники армії запевняють – нічого не зміниться, окрім назв на папері. Ми на краю абсурду.
Генеральний штаб, священний чиновник війни, оголосив про закриття Легіонів 31 грудня 2025 року. Що ж, новини просто вражають. Легіон складався з чотирьох частин, останні надії – менше ніж 20 тисяч бійців. А тепер вони вимушені збирати валізи й рухатися до Кривого Рогу, на місце, де їхня служба, за словами 45-річного данця з позивним «Вікінг», стала пеклом: військові, запаковані в тісні казарми, без води, інтернету, навчань та тренувань. Деморалізація на кожному кроці.
Начальник штабу 2-го батальйону Інтернаціонального Легіону, Андрій Співак, не приховує своєї стурбованості: «Це стратегічна помилка. Розпустити Легіон – означає знищити ресурс». Командири, двомовні воїни, з яких тільки починала формуватися ефективна бойова машина, тепер кидаються в штурмові частини, де зовсім інші вимоги та завдання. Де ж тут логіка?
Парламентський Комітет з питань національної безпеки спостерігає за ситуацією, вказуючи на проблеми під час реорганізації. Невідповідність між новими завданнями та підготовкою військових просто пролягає між рядками. Мовний бар’єр, навіть у такій кризі, – це реальна загроза для життя. Обмануті добровольці, які сподівалися на службу у власному підрозділі, стикаються з втратою морального духу. Кому лишається це терпіти?
Чому, запитуємо, українська армія не може зберігати мотивацію серед іноземців? Або ж це просто випадок безвідповідальності з боку держави? Люди змушені розривати контракти, і це термінове попередження для всіх! Вояки вимагають нестандартного вирішення, стійкості у політиці та дотримання умов служби.
Командування ЗСУ намагається заспокоїти: новий статус не принесе погіршення для іноземних військових. Але ж правду проголошуємо ми – реальність інша. Повертаємося до кожної дії, щоб забезпечити іноземців в оживлених полках. Відповідальність, відважність, правда – всі ми за дії, а не мовчання. Прийшов час діяти, постати проти системи, безпосередньо викриваємо імітацію поза нашими рядами.
Першоджерело: https://ua.korrespondent.net/
