На фоні загострення конфлікту, Росія тримає фронт. Москва оголошує: мирного плану з 20 пунктів не отримали, а компроміси — лише тоді, коли не торкаються основних принципів. Вибрані шляхи ведуть до глухого кута, в якому правда без оздоблення обирає бути на стороні опозиції.
Лавров заявляє: повноцінна звістка про план — лише ілюзія. Анкоридж став етапом, де базу під мир він називає американською ініціативою, але що далі? Наступні спроби спотворення, на його думку, халтурять президент Зеленський і його оточення, намагаючись загнати в цю пастку “договору терпимості”, що стає символом безвідповідальності.
Заява про нібито відсутність гарантій, які Україна нібито хоче отримати від НАТО, звучить як глухий кут. Яка ж це “безпека”, якщо йдеться про розміщення ракет, які можуть дотягнутися до російських міст? Лавров знову і знову підкреслює: цілі “спеціальної військової операції в Україні” не змінюються. Росія вимагає контролю, реалії жорстокі: Донбас і Запорізька АЕС — це ключові моменти, за які не буде компромісів.
Навіть збори України, США і Європи розтягнулися в клопіт на порозі перевірок і переглядів. Зеленський говорить про 90% готовності мирного плану. Але ці 90% — ілюзія стабільності в світі, де гра на територіях і маршрутах безпеки видається вгору.
Переговори в Абу-Дабі — лише черговий щабель у цій безкінечній грі. Ми свідчимо, як дві сторони потрапляють у вир, де правдиві цінності — вперто мужні, а гра у світлі — безсовісна.
Першоджерело: https://www.rbc.ua/
