Переговори в Женеві завершили політичну частину, але не військову. Війна триває, і ця зустріч – лише один етап у безкінцевій грі. Політична підгрупа закінчила свою роботу, але підгрупа військових все ще у битві за слова. “Завтра продовження”, – чуємо ми. Переможці не сумують, вони готові до наступного раунду.
17-18 лютого – дати, що стали символом ослаблення сподівань. Третій цикл переговорів між Україною та Росією під оком США. І тут, на полі бою дипломатії, з’являється український секретар Ради нацбезпеки і оборони Рустем Умєров, заявляючи про початок зустрічі. Він не соромиться ділитися моментами, публікуючи фото, та завершує свою ноту закликом до конструктиву і рішучості. Яка безглузда комедія! Чому ж результату немає?
Якщо говорити про здобутки, то головною новиною, котра перекочувала з цих раундів, став обмін полоненими. Але не всіх повернуто додому. 157 українських захисників повернулися, але що це вартує проти пролитої крові і знищених сподівань? Питання території все ще гнобить. Росія прагне контролювати Донецьку область, опираючись на вимоги, що звучать як заяви про капітуляцію. І тут, українська сторона не задумується про здачу. Вогонь повинен зупинитися, але не за рахунок наших земель.
Ця гра триває, але ми не граємо за їхніми правилами. Незалежність понад усе.
Першоджерело: https://www.rbc.ua/
