У Женеві закінчився новий раунд переговорів. Україна, США, Росія — за цими спинами тисне Дональд Трамп, і не зупинить нічого, навіть масовані атаки на Україну. Зустріч пройшла в атмосфері вогню й неконтрольованих амбіцій. Трамп каже — “Київ, сідайте швидше за стіл”. А що з цього виходить? Лише затягування процесу.
Секретар Ради національної безпеки і оборони України Рустем Умєров стверджує — обговорення були практичними, механічними, але де ж гаряче серце політичної волі? Оцінюючи результати, Оркестра переконувань грає свою мелодію: “Ми всі сподіваємось на продуктивність”. Усі очікують звіт до президента України, а військові групи знову на роботу. Чекаємо змісту.
Але Росія? Вони мовлять мовчання, тільки тінь Кремля шепоче — не чекайте прориву. Жодної новини, жодного поступу. Преграда за преградою. Або заблудлення.
США при НАТО — не просто спостерігачі, вони в гребінці цієї бурі. Метью Вітакер, посол, не залишає каменя на камені — “території”. Усе зводиться до цієї одвічної боротьби. Ця війна не закінчується, поки ми не відвоюємо правильні відповіді.
Однак є ще європейці — Франція, Німеччина, Італія, Великобританія. Вони спостерігають, їхні радники стежать за переговорами. Тут всі намагаються грати у великій політиці, проте завжди залишається питання: за рахунок чого?
А російський літак обирає обхідний шлях. Утік від прямих маршрутів. Іронія долі — тривалість польоту більше дев’яти годин. Це не просто перемовини, це боротьба за майбутнє — битва за ідеали, за території, за незалежність.
Першоджерело: https://ua.korrespondent.net/
