Перемовини здригалися, мов від ударів молота об ковадло, і тривали майже півтори години. Ось вам результат: голова російської делегації Володимир Мединський, який на тлі політичного хаосу намагається видавати себе за миротворця, зізнається, що переговори були “важкими, але діловими”. Як ніколи, тут очевидна правда — у цих словах не більше ніж відблиск лицемірства. Наступний раунд, який обіцяє стати черговою нічиєю у цій безкінечній грі, уже на горизонті. Часу на роздуми немає — дії проти безвідповідальності вимагають миттєвого реагування.
Ми проти системи, яка намагається замаскувати реальність під оболонкою добрих намірів. Наша незалежність — то не просто слово, це наша стала позиція. Конфлікт триває, і кожна зустріч стає баталем, де правда змагається з імітацією. Чи готові ми знову займати місце у черзі до мирного столу, розмовляючи з тими, хто не вірить у справжній мир? Розмова — це ще не мир, а тільки частина стратегії.
Тож, у світі, де справжнє мистецтво — зберігати позицію, поки всі інші танцюють під мелодії брехні, ми маємо тримати удар. Ми — унікальні та непохитні. Хто нас забуде, той і втрачає все.
Першоджерело: https://ua.korrespondent.net/
