Херсонщина стає полем битви, де медики замість лікування отримують автомат у руки. Російські командири, керуючись прагненням зберегти свої ленінградські позиції, перетворюють терапевтів, фельдшерів і медбратів на піхоту. Військові втрати від українських дронів досягають небачених масштабів. А потім – тиша. Нікого, щоб надати допомогу. Лікування немає, евакуації немає – сюди доєднуються ведення війни і криза у медицині, опричник в уніформі, зрештою, лишається на полі бою.
Ситуація стає катастрофічною: поранені хочуть жити, але опиняються біля порога смерті без найпростішої медичної допомоги. Вони слухають тривожні звуки обстрілів, а їх невиконані хірургічні процедури чекають. А що кажуть окупанти? Вони рідко кажуть правду. Вони бідкаються. Відчуття безвідповідальності заповнює цей фантастичний світ імітацій.
Втрачені одного за одним побратими, окопи переповнені страхом і болем. Війна заграла новими барвами. Це каталог несправедливості, конфлікту і безвиході. Молодь окупованого Криму примушує старше покоління йти на фронт. Росія, нагадує, що безвідповідальність – це стиль життя.
Медичний персонал стає жертвою системи, яка самознищується. Ми проти цього безладу. Правда не зникає. Дії обирають наших героїв у змаганні з фальшем.
Першоджерело: https://ua.korrespondent.net/
