Оцінка українсько-польських відносин: історична пам’ять та поточна ситуація
Поточна фаза українсько-польських відносин характеризується комплексом факторів, що охоплюють історичну пам’ять, внутрішньополітичні процеси та соціоекономічні зміни. Історик Ярослав Грицак, в інтерв’ю для «Radio NV», визначає дві можливі точки ескалації конфлікту: 11 липня та оголошення списків Національного пантеону, якщо до них будуть включені Степан Бандера або Роман Шухевич. Ці події, на його думку, можуть спричинити погіршення ситуації.
Керівник Офісу Президента України Кирило Буданов раніше також заявляв про ризики, пов’язані з датою 11 липня.
Вплив історичної пам’яті на сучасну політику
Грицак акцентує на емоційному характері історичної пам’яті, що є контрастом до раціональних аргументів. Він зазначає, що для значної частини польського суспільства Українська повстанська армія (УПА) сприймається як злочинна організація, а Волинська трагедія функціонує як центральний символ національної трагедії Польщі. Ця емоційна складова унеможливлює сприйняття складних історичних контекстів, зокрема боротьби УПА проти кількох окупаційних режимів.
За останні десять років спостерігається посилення уваги до Волинської трагедії в польському публічному дискурсі. Це співпало з розколом у польській політиці на ліберальні, консервативні та націоналістичні сили.
Внутрішньополітичні процеси в Польщі
Польська опозиція, зокрема націоналістичні кола, використовує історичні наративи для критики ліберальних урядів. Лідер партії «Право і справедливість» та колишній прем’єр-міністр Ярослав Качинський сформулював концепцію переходу від «політики сорому» до «політики гордості». Ця ідея передбачає відмову від визнання польської відповідальності за події, такі як дискусії навколо Єдвабного, і зосередження на власній історичній невинності та заслугах.
Така позиція знаходить відгук серед певних верств населення, які відчувають себе позбавленими економічних вигод від успіхів Польщі останніх десятиліть. До них відносяться мешканці малих міст та сіл, а також старші люди.
Соціальні та економічні чинники
Міграція українців до Польщі після початку повномасштабного вторгнення Росії також стала фактором напруги. Зростання невдоволення серед частини поляків пов’язане з конкуренцією на ринку праці та сприйняттям українців як отримувачів кращих гарантій або прав. Це явище накладається на загальний контекст, де три покоління поляків виросли без досвіду війни, що, за оцінкою Грицака, може сприяти необдуманим діям у суспільстві.
Дослідження показують, що підтримка України серед поляків вища серед старших поколінь, зокрема ветеранів «Солідарності». Молодь частіше схильна підтримувати радикальні партії, такі як «Конфедерація».
Роль ключових політичних фігур
Історик Ярослав Грицак виділяє Кароля Навроцького як політика-популіста, що активно використовує історичну пам’ять для зміцнення своїх позицій. Навроцький, колишній директор Інституту національної пам’яті, відомий своїми ініціативами з переписування історії в патріотичному дусі, включаючи перегляд експозиції Музею війни Польщі. Його високі рейтинги свідчать про ефективність обраної стратегії.
На противагу цьому, прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск сприймається як фігура, яка, попри внутрішньополітичні труднощі, продовжує підтримувати Україну. Забезпечення стабільної співпраці з такими політиками розглядається як стратегічно важливе для України.
Геополітичні та економічні трансформації
Наявна ситуація відзначається політичним паралічем Польщі, яка, попри потужну економіку (входить до двадцятки найбільших економік світу), демонструє двовладдя. Україна, навпаки, виявила військову силу, але залишається економічно залежною від підтримки Європейського Союзу та Сполучених Штатів.
Змінюються й традиційні ролі. Україна, за оцінкою Грицака, тепер грає у «вищій лізі геополітики», що суперечить попередньому сприйняттю її як «молодшого партнера». Ця зміна викликає психологічний дискомфорт у частини польського суспільства. Також існує занепокоєння щодо вступу України до ЄС, оскільки це може призвести до скорочення фінансування для Польщі та переміщення міжнародного бізнесу в Україну через нижчі зарплати.
Поточна ситуація не досягла критичної точки. Проте наступні вибори в Польщі у 2025 році, на яких оточення Навроцького прагне отримати повну владу, можуть мати вирішальне значення для майбутнього українсько-польських відносин. Для виходу з конфліктної ситуації необхідно визнати взаємні збитки, що є умовою для примирення, як це відбувається у військових конфліктах. Це вимагатиме залучення іншого типу еліт з обох сторін.
