Аналіз законодавчої інтерпретації шлюбу в Україні
У травні поточного року на платформі LIGA.net було опубліковано матеріал, що порушує питання визначення шлюбу у контексті нового проєкту Цивільного кодексу України. Публікація під назвою “Скандальний проєкт Цивільного кодексу. Співавтор зреагував на “дискримінацію” ЛГБТ-спільноти” цитує Михайла Хоменка, одного з розробників проєкту, який зазначив, що Конституція України не передбачає одностатеві пари. Ця заява підкреслює існуючу дискусію щодо правового статусу одностатевих союзів в Україні.
- 12 травня 2024 року LIGA.net опублікувала статтю, що стосується проєкту Цивільного кодексу.
- Співавтор проєкту Михайло Хоменко заявив про відсутність конституційного визнання одностатевих пар.
- Десятиліттями стаття 51 Конституції України трактувалася як виключне визначення шлюбу як союзу чоловіка і жінки.
- Ця інтерпретація базувалася на змішуванні конституційних та галузевих правових норм.
- Конституційний Суд України є єдиним органом, що може надати офіційне тлумачення статті 51 у зв’язку зі статтею 24.
- Обговорення активізувалося після реєстрації проєкту Цивільного кодексу та рішень Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) і Суду справедливості Європейського Союзу (CJEU).
Еволюція правової доктрини та стаття 51 Конституції
Твердження про те, що стаття 51 Конституції України виключно визначає шлюб як союз чоловіка і жінки, історично сприймалося в українській юридичній науці як непорушна аксіома. Ця парадигма сформувалася внаслідок методологічної помилки, яка полягала у змішуванні положень конституційного та галузевого законодавства. Визначення шлюбу із Сімейного кодексу України екстраполювалося на текст Основного Закону, що є нерелевантним підходом, оскільки Конституція виконує функцію закріплення фундаментальних принципів та гарантій прав людини, а не детального термінологічного словника.
Юридична доктрина, як і суспільство, постійно розвивається. Положення, які раніше вважалися очевидними, тепер підлягають обґрунтованому перегляду. Офіційне тлумачення статті 51 Конституції України у взаємозв’язку зі статтею 24, яка гарантує рівність і забороняє дискримінацію, може бути надане лише Конституційним Судом України. Однак реєстрація проєкту нового Цивільного кодексу, а також останні рішення Європейського суду з прав людини та Суду справедливості Європейського Союзу, вже активізували суспільне та правове обговорення цього питання.
Конституційні норми та їх автентичний намір
Стаття 51 Конституції України концентрується на принципі добровільності шлюбу, що забороняє примусові шлюби. Це положення відображено у Сімейному кодексі України, де стаття ідентичного змісту (стаття 24) також названа “Добровільність шлюбу”. Визначення шлюбу як “сімейного союзу жінки та чоловіка” міститься у статті 21 Сімейного кодексу, а не у статті 51 Конституції.
Для коректного розуміння будь-якої конституційної норми необхідно враховувати автентичний намір законодавця на момент її створення. У 1996 році, під час ухвалення Конституції України, інститут одностатевих шлюбів не існував у жодній країні світу; Нідерланди легалізували їх лише у 2001 році. На той момент питання одностатевих партнерств чи шлюбів не було предметом суспільно-політичної або правової дискусії в Україні. Отже, вітчизняний законодавець у 1996 році не міг мати наміру “заборонити одностатеві шлюби”, оскільки ця проблематика не входила до його поля зору.
Правовий захист інших сімейних союзів
Навіть за припущення, що стаття 51 Конституції України тлумачиться як така, що визначає шлюб виключно як союз чоловіка і жінки, вона не містить заборони інших форм сімейних союзів. Функція таких інститутів у демократичній правовій державі полягає у юридичному захисті майнових та немайнових прав їхніх суб’єктів. Ці інститути не покликані нав’язувати ідеологічні або релігійні догми, що можуть обмежувати право на повагу до сімейного життя без дискримінації.
Думка судді Конституційного Суду України Ольги Совгирі, висловлена нею на посаді народної депутатки, підкреслює, що “акцент в статті 51 зроблено на вільному волевиявленні при вступі в шлюб представників кожної статі, а не на тому, що ці статі [обов’язково] мають бути різними при укладенні шлюбу”. Ця інтерпретація вказує на потенційний простір для правового визнання одностатевих пар та захисту їхніх прав в Україні.
Пошук компромісу у правовому визнанні
Питання правового визнання одностатевих пар в Україні та захисту їхніх прав залишається актуальним. Інститут реєстрованого партнерства, як було зазначено у колонці для Радіо Свобода автором тексту у грудні 2015 року, є одним з можливих компромісних рішень для суспільства. Однак, якщо реєстровані партнерства викликають аналогічний опір з боку політичних кіл, як і одностатеві шлюби, то ефективність такого компромісу ставиться під сумнів.
Участь релігійних організацій у прийнятті політичних рішень, що стосуються прав ЛГБТКІ+-спільноти, порушує питання про збалансованість дискусії. Такий підхід вимагає симетричної участі ЛГБТКІ+-спільноти у вирішенні питань, що стосуються свободи совісті та віросповідання. Поточний формат обговорення часто сприймає ЛГБТКІ+-спільноту як об’єкт, а не як повноцінного суб’єкта дискусії щодо власних прав та визначення поняття “сім’я”.
