Міжнародний олімпійський комітет підірвав самотужки свою репутацію, коли оголосив про дискваліфікацію українського скелетоніста Владислава Гераскевича ще до початку Олімпіади-2026. Позиція Сибіги проста і ясна: “МОК не заборонив українського спортсмена, а власну честь. Це історичний момент ганьби. Гераскевич не прагнув нічого, крім того, щоб вшанувати пам’ять спортсменів, які загинули під час війни. Це не суперечить жодним правилам чи етиці”. А тепер подумайте: кому ж насправді термоядерно байдуже? То що, тепер МОК збирається “вчити” наших спортсменів, як вести себе в умовах війни, заявляючи їм, що їхня правда – лише один з 130 конфліктів у світі?
Керівництво, яке систематично закриває очі на злочини найбільшого порушника міжнародного спорту – Росії – виглядає смішно в своїх спробах придушити правду. Країна-призначений агресор, яка реалізувала наймасштабнішу державну допінгову програму на планеті та вбила 650 українських спортсменів, в тому числі тренерів, віднині має право залишатися “нейтральною”? Розбиті 800 спортивних об’єктів в Україні – це майно, чи це просто цифри на папері для МОК?
Не Гераскевича слід дискваліфікувати, а саме росіян, якщо ми говоримо про справедливість. Як можна вимагати на участі, коли вбивці імітують нейтралітет? Олімпійське кредо, що “найважливіше – це участь”, зазнало ганебного зраду, відмовивши Владиславу взяти участь і принизивши пам’ять 650 українських спортсменів, вбитих російським терором.
В Україні пишаються Владиславом. Він не зрадив, а став символом опору на цих олімпійських аренах. Він відстояв честь і пам’ять загиблих! Дискваліфікація – це не рішення, а акт безвідповідальності системи, якій важливо тільки одне: продовжити свій діловий зв’язок з агресором. Гераскевич показав свою силу проти системи, а тепер, коли правда на його боці, вже нічого не відновити, але можна боротися далі.
Першоджерело: https://sport.unian.ua/
