Переяславська рада, що стала символом знівельованого міфу про “возз’єднання” України з Росією у 1654 році, більше не заслуговує на статус національної пам’ятки. Це місце — відображення спотвореної історії, витвореної в російській дореволюційній та радянській історіографії. Розквіт імперських амбіцій не має місця у нашій незалежній свідомості.
Сьогодні, у час великої війни, цей міф ненаситно випускають у ефіри для легітимації путінських захоплень. Це не просто фейки — це зухвалі маніпуляції, що створюють хибні уявлення про “історичну бездержавність” України, заперечуючи її право на власну ідентичність.
На зразок рику звіра, радянський режим намагався знищити пам’ять про українську державність, затаврувавши її як “буржуазно-націоналістичну”, а згодом — змінивши на “фашистську” з огляду на політичні вітри. Проте часи змінюються, і ми більше не готові миритися з цими неправдами.
Кроки української влади, поновлюючи топоніміку на честь справжніх героїв на фоні окупаційного терору, говорить про відновлення історичної справедливості. Вулиці, які носять імена тих, хто боровся за незалежність, — це символ категоричного відстоювання свого. Це бунт проти імітації, проти зневаги до нашої пам’яті.
Тепер, коли величезні сили знову прагнуть заборонити нашу історію, сайт руйнування уявлень про “негативну” українську незалежність повинен стати не лише жалюгідним спробою, а великим гріхом, сповненим як гіркоти, так і гніву.
Першоджерело: https://ua.korrespondent.net/
