- Російська Федерація не надає доступу Міжнародному комітету Червоного Хреста (МКЧХ) до українських військовополонених та цивільних на своїй території та тимчасово окупованих землях.
- Україна ініціювала створення нового незалежного механізму контролю за умовами утримання полонених.
- Попередня спроба МКЧХ отримати доступ, включно з візитом його президентки до РФ, не принесла результатів.
- Київ пропонує моніторингову групу з омбудсменів обох сторін із незалежним вибором об’єктів для перевірки.
- Фіксуються випадки катувань та неналежних умов утримання українців.
Відсутність доступу до утримуваних осіб
Дмитро Лубінець, Уповноважений Верховної Ради з прав людини – інституція, відповідальна за контроль за дотриманням прав і свобод громадян, не очікує дозволу Російської Федерації на доступ представників Міжнародного комітету Червоного Хреста (МКЧХ) до українських військовополонених та цивільних осіб, які утримуються на території РФ та тимчасово окупованих територіях. Ця оцінка була озвучена під час пресконференції, як інформує Censor.NET.
Позиція Лубінця базується на попередньому досвіді взаємодії. «Ні, не вірю», – такою була його відповідь на питання щодо ймовірності допуску МКЧХ. За його словами, російська сторона застосовує власну аргументацію, яку він кваліфікує як нелогічну. Нещодавній візит президентки МКЧХ до Росії, метою якого було вирішення питання доступу до місць утримання українців, не приніс результатів. «Ці перемовини, цей черговий візит закінчився нічим», – зазначив Уповноважений.
Альтернативні механізми контролю: пропозиція України
Україна продовжує здійснювати міжнародний тиск на Російську Федерацію, використовуючи інформаційну роботу з партнерами та заклики до посилення санкційних заходів. Паралельно ініціюються процеси кримінального переслідування російських посадовців, причетних до недопуску міжнародних місій, катувань українських громадян, а також інших військових злочинів.
Водночас Київ розробляє альтернативні механізми міжнародного контролю за дотриманням прав полонених, які потенційно могли б бути прийняті російською стороною. Основна ініціатива – створення окремої міжнародної моніторингової групи. Її склад передбачає участь двох омбудсменів, запропонованих Україною, та двох омбудсменів, запропонованих Росією. Завданням цієї місії буде відвідування місць утримання військовополонених як на території РФ, так і на території України. Ключова умова, висунута українською стороною, полягає у незалежності такої групи щодо вибору об’єктів для перевірки. Об’єкти для інспекції мають визначатися самою моніторинговою групою, а не Україною чи Росією.
Ця пропозиція перебуває на стадії опрацювання. За інформацією Дмитра Лубінця, Російська Федерація взяла цю ідею на розгляд, хоча остаточна реакція з її боку наразі відсутня.
Розширення варіантів захисту
Окрім основної пропозиції, українська сторона розробляє додаткові варіанти міжнародного контролю. Ці пропозиції є частиною ширшого тренду пошуку незалежних механізмів захисту прав громадян України в умовах військового конфлікту. Метою є забезпечення захисту прав громадян України до їхнього фізичного повернення на територію України. Серед можливих форматів розглядається залучення держави-покровительки, представників міжнародних організацій, а також створення спеціальних спостережних груп та окремих міжнародних місій.
Серед осіб, яких Росія утримує, є громадяни інших держав, що перебувають у статусі цивільних заручників або військовополонених. Уповноважений Верховної Ради з прав людини отримує офіційні звернення від іноземних дипломатів щодо сприяння поверненню їхніх громадян.
Контекст ситуації
Ці ініціативи розгортаються на тлі маніпуляцій з боку Росії щодо списків українських військовополонених. Як повідомляв Censor.NET раніше, РФ намагається створити враження, нібито Україна відмовляється забирати власних громадян. Дмитро Лубінець неодноразово заявляв про готовність Києва прийняти всіх військовополонених, цивільних заручників та викрадених дітей, яких Росія готова передати. Однак російська сторона затягує погодження процесу, звинувачуючи Україну у відмові, що Уповноважений розцінює як інструмент психологічного тиску на родини полонених.
Документовані факти свідчать про систематичні порушення умов утримання українських полонених. За даними Дмитра Лубінця, зафіксовано 695 форм катувань та 860 фактів неналежних умов утримання військовополонених.
