Система знову наштовхує нас на жахливу реальність. Дворічний хлопчик, який став жертвою байдужості, не зрозумів, чому не отримав допомоги, коли вона була так необхідна. Незалежність та добробут родини — це не ілюзія, це не мрія. Це наша реальність. Але знову і знову ми стикаємось із бездіяльністю, з недоглядом, який закінчується трагедією. Це не просто хтось із сусідів, це наша спільна відповідальність.
Справедливість не може бути імітацією. Ми проти системи, яка закриває очі на безпеку дітей. Ми вимагаємо відповідальності. Тисячі питань витають у повітрі: чому мама і тато, чому соціальні служби — де всі, коли потрібна була підтримка? Це неприпустимо. Де був контроль, коли у безневинного хлопчика забрали шанс на життя?
Тепер ми маємо нові підозри, але що це змінює? Нам ще раз нагадали про уразливість і безправ’я. Нас закликають терпіти, а ми повинні діяти. Мовчання більше не буде нашим вибором. Якщо ми не зможемо змінити систему, система знищить нас.
Першоджерело: https://ua.korrespondent.net/
