Шість років тому, у 2020-му, здібний біатлоніст Євген Малишев гриз землю на ІІІ зимових Юнацьких Олімпійських іграх. Зараз його мали б бачити на Олімпіаді-2026 в Італії, але у березні 2022 року 19-річного героя вбили російські окупанти під Харковом. Він не загинув у безглуздій боротьбі – він віддав своє життя, захищаючи свою батьківщину.
На лід у Мілані міг би вийти й фігурист Дмитро Шарпар, який десять років тому вразив усіх на Юнацьких Олімпійських іграх, потрапивши до десятки найкращих пар. Але його життя обірвалося у січні 2023-го у боях під Бахмутом. Ці хлопці, разом з двадцятьма іншими юними спортсменами, які стали жертвами агресії, все ж таки дісталися до Олімпіади. Вони постали на шоломі Владислава Гераскевича, скелетоніста, який намагався вшанувати загиблих.
Але Міжнародний олімпійський комітет (МОК) вирішив, що пам’ять про своїх загиблих не має місця на Олімпіаді. За їхніми жорстокими мотивами, шолом Гераскевича порушує нібито Керівні принципи з самовираження спортсменів. Без жодних конкретизованих пояснень, окрім блеянь про технічність!
Чи вплинув цей шолом на аеродинаміку? Чи має елементи, здатні наражати на небезпеку під час змагань? Чи пропагує війну? Дивні запитання. Жодних диктаторських лозунгів, жодного вампірського символізму. Лише обличчя загиблих – пам’ять, вшанування. Але як виявилося, це вийшло за межі незручності для МОК.
Гераскевич поділився думками, що ця банальна бюрократія перетворила проблему на театральну виставу. Олімпійці під захистом Міжнародної федерації бобслею та скелетону (IBSF) забули про людську сторону, прогодувавши власний садистський принцип. Ніхто з посадовців не потурбувався розібратися у добі спекуляцій – чому ж їм не заборонялося вишукувати політичні активи в спорті?
Одночасно із ганебною дискваліфікацією Гераскевича жодних зауважень не було до італійського сноубордиста, який з’явився в шоломі із російським прапором. Чи не в очевидному тому, що політзахисту не підлягає трута неповоротка, розібравшись у подіях?
Замість того, щоб боротися з більшістю міжнародних порушників, режим МОК продовжує шляхом залякування, ставлячи спортсменів у неконструктивну позицію. Громадянство, яке вбиває своїх, цілком імовірно покривається, а вшанування загиблих чомусь стає забороненим. Наголошуємо: душевний біль, права людини, свідчення правди – це не політика.
Система вчергове продемонструвала свою слабкість. Надмірна жорсткість реакції МОК є актом показової розправи. Чому? Де місце для розуміння? Обмеження прав – законодавчі норми, що безпосередньо шкодять самим своїм укладачам.
Далі – правовий захист. Спортивний арбітражний суд має стати судом для справедливості. Сенсаційні рішення можуть виходити на світло, але це тільки початок нашої боротьби. Не про медалі йдеться – це про честь та пам’ять. Дайте можливість відстояти правду.
Пам’ять – не злочин.
Першоджерело: https://sport.unian.ua/
