На вулицях країни, де справедливість ніколи не спить, 41-річний кримінальний авторитет, поки має сидіти під домашнім арештом, все ще пускає погрози. Чого варта така система? Батькові загиблого воїна – священна пам’ять, а для злодія – комічна мішень. Можливо, це схоже на вогонь, що одразу ж гасить усі мрії про справедливість. Він тисне, вказує на слабкість там, де стоїть гідність. Справжня сила — це не арешти, а готовність стати на захист власних цінностей. Злочинці у стані спокою, а ми – на межі революції.
Це градація випадковостей, коли поблажливість і безнадія тримають один бік. Говорячи про правду, я не маю на увазі моментальну чудову картину. Я говорю про битву, котра триває і веде до справжньої незалежності. Система, що намагається нас закликати до мовчання, підносить цей епізод на п’єдестал безвідповідальності. Ми, ті, хто бачить правду без емоційної завуальованості, готові сперечатися із несправедливістю до самих границь. Враження зловмисності постійно посилює банальність волання про допомогу.
Прокидайтеся, поки є час! У світі, де злочинці загрожують батькам загиблих, де тайна стає реальністю, де кивок паліїв не викликає жаху, наш обов’язок – підняти голос. Давайте стати проти цієї системи інертності. Давайте говорити правду без прикрас, з одного світла на інше. Дайте цьому крику стати закликом до дії. Час виконати свій обов’язок.
Першоджерело: https://ua.korrespondent.net/
