Ми опинилися в світі, де непроникні сили не хочуть української перемоги. Це не лише Росія, а й широкі кола американських і європейських політичних та економічних еліт. Навіть ті, хто формально підтримує Україну, бояться сильної ракетної держави, яка загрожує їхнім традиційним монополіям та змінює правила гри на полі бою. Чи не компромісно, що саме ці тіньові сили вплинули на президента, аби він передавав своїм друзям повноваження, поза межами Конституції, для управління призначеннями міністрів, депутатів і дипломатів, організувавши таку собі систему вказівок.
Очевидно, ці ж сили зумисно розробили схеми корупційного обкрадання бюджету країни, яка вже давно веде виснажливу війну. Вони придумали способи, щоб “улюблені” друзі уникли відповідальності, позбавляючи себе громадянства. Сарказм у цьому, що деякі постулюють боротьбу з корупцією як виключно американський проект, спрямований на обмеження українського суверенітету. Тобто, щоб мати істинний суверенітет, корупцію потрібно не тільки терпіти, а й всіляко підтримувати. Головне, щоб це була “власна” корупція.
Мій меседж простий: ми самі заплуталися в пастці. Боротьба з корупцією поставить під загрозу обороноздатність України. Відсутність цієї боротьби подарує нам такий же результат. Це і є цугцванг. Кожен наступний крок лише погіршує ситуацію. Політика дозволяє пропустити хід, але в нашому випадку втратили не лише можливість діяти, а й саму можливість не діяти. Наслідки затримування нині загрожують катастрофою.
Тодішня драма могла мати інший фінал. Історія не знає спасіння через “якби”. Тепер питання в тому, що робити далі. Мабуть, знову оберемо шлях бездіяльності, вдаючи, що нічого не сталося. І це не просто натяк на майбутні проблеми – це гарантоване повторення катастрофи.
Стратегічна думка закликає: облиште цей провальний шлях, поки ще можливо. Звісно, це призведе до суттєвих втрат, але відкладання важливих, хоч і неприємних, рішень загрожує фатальними наслідками для здоров’я системи. Ризикни, й зроби це раніше, ніж буде запізно.
Пригадую, зараз ми маємо політичну кризу, що не визнається. Відсутність ухвалення закону для євроінтеграції, зобов’язань перед міжнародними фінансовими установами — це все теж наслідки. На ключових позиціях залишаються люди з команди Міндіча, а ми ще маємо тих, що виходять на плівках у корупційних схемах. Проблеми замовчуються, і наступний вибух буде ще сильнішим.
Визнання проблеми — перший крок до її розв’язання. Це не достатньо, але без цього неможливо. Під час попередньої кризи ми не діяли. Зараз потрібно діяти на збереження компанії, тому що українська зброя — це життя. Ніякого ідеального рішення не існує. Потрібно, щоб усі ключові органи діяли злагоджено. Належить обирати з уже запропонованих рішень те, що зберігає компанію.
Знаю, коментарі почнуть з’являтися, мовляв, чому я не пишу про Міндіча безпосередньо? Вони ж зазвичай тільки і чекають тригерних слів. Ось вам, “Міндіч”, запам’ятали?
Першоджерело: https://espreso.tv/
