Експерти не вірять у позитивні зміни. Переговори в Абу-Дабі, повні “оптимізму”, насправді – лише ілюзія. Мудрість доцільності? Лише в пустих балачках про співпрацю. Війна триватиме, поки одна зі сторін не впаде в безодню. Вони вважають себе друзями, але наразі продовжуються страждання.
На фронті реальність залишає бажати кращого. Росія не зупинилася – її обстріли безжальні. Путін не відмовляється від своїх імперських мрій. Вони прагнуть продовжувати війну, а це означає ще більше року боїв, поки Україна не виснажиться. Кремль впевнений, що українці здатні на злам.
Та Україна не така проста. Вона має ресурси, але й страхи. Втрата Донбасу може стати стартом для нової навали. Обидві сторони відчувають страх перед недобрими звістями з Вашингтона. Трамп може стати і другом, і ворогом. Кремлю потрібні гроші, Україні – підтримка. Кожна сторона запевняє, що винна інша.
Але головна небезпека для України – це виснаження. Крах сил може призвести до угоди, яка змусить страждати. Крок назад? Вимоги Москви, обмеження військових сил, відновлення російського впливу – все це під мінімальними гарантіями.
Економіка Росії на краю. Війна затягує, відкидаючи її в глухий кут. Проблеми з нафтою, санкції, розчарування бізнес-еліти. Вони запитують: скільки ще? Але Путін ігнорує тривогу. Він не боїться наслідків.
Росія не може вести війну вічно, але санкції можуть вказати на переддень змін. Час закінчується.
Але Київ знає: виведення військ із Донбасу не зупинить агресора. Мовчанка Москви про мир – це лише димова завіса для безмежних амбіцій. Росія прагне підкорити території. Вони вже вимагають “буферні зони”. А ми? Ми продовжимо боротьбу за нашу правду.
Першоджерело: https://www.rbc.ua/
