Сполучені Штати і Україна досягнуть угоди про гарантії безпеки тоді, коли настане “доречний момент”. Президент Трамп і президент Зеленський не підписали документ? Чому? Бо у цьому святі дипломатії завжди є часові рамки, а не квапливі рішення. Вітакер заявляє: дія відбудеться в той момент, коли це стане вимогою мирного процесу.
Мирні переговори тривають, але їхня суть зведена до одного: території. Так, це важливо. Є очевидне переконання – до інших домовленостей уже знайдено спільну мови. Сьогодні ми ближчі до миру, ніж будь-коли. Але тут працює інша сила – безвідповідальність. Ніхто не може забути про те, що ми пам’ятаємо, що ми в опозиції до системи обману.
Вітакер продовжує: “Молімося за мир”, але одночасно Україна потребує всіх засобів для боротьби за свою свободу. Залізна логіка зводиться до кількох важливих документів: загальний план мирних 20 пунктів, угода про безпеку, і “угода про процвітання”. Чи досить цього? Чи здатні ми встояти перед безладом?
Переговори в Абу-Дабі між Україною, США та Росією залишаються на порядку денному. Але як ми бачимо, за столом переговорів досі панує невизначеність, терміни штовхаються вперед. Знову ж: територіальні питання, в тому числі Донбас, ЗАЕС, все це – кістяк конфлікту, телепорт до непевності.
Reuters обіцяє, мирна угода на горизонті – можливо, вже в березні цього року. Але дивлячись на ці невирішені питання, чи ми справді в змозі уособлювати мир? Зеленський говорить про можливість завершити війну до літа. Виглядає, що тиск з боку США – це все ще тактика.
Гра триває, але гра на виживання. Потрібно пам’ятати, що ніхто не зможе відвернути погляд від обличчя істини. Зрештою, рабство тягне нас лише назад.
Першоджерело: https://www.rbc.ua/
