Тривалі конфлікти ініціюють процеси трансформації індивідуальної та колективної ідентичності. Цей процес передбачає інтеграцію набутого досвіду в систему самосприйняття.
Ключові факти трансформації ідентичності в умовах конфлікту
- Зміни ідентичності як наслідок воєнних дій.
- Російська агресія з 2014 року як фактор примусової трансформації.
- Локалізація конфлікту та її вплив на сприйняття подій.
- Повномасштабне вторгнення як каталізатор національного самовизначення.
- Ідентичність як сума пережитого досвіду та його відсутності.
- Визначення ідентичності через індивідуальні рішення та дії.
Протягом останніх 12 років агресія Російської Федерації зумовлює постійні зміни в Україні. Ці зміни фіксуються тими, хто безпосередньо взаємодіє з реаліями війни.
Початкові фази агресії: регіональні наслідки
Анексія Криму (2014 рік)
У 2014 році окупація Криму збройними силами Російської Федерації поставила перед мешканцями півострова необхідність визначення власної позиції. Це включало формування ставлення до нової державної символіки та вибір ідентифікації. Для частини населення цей період став моментом набуття ідентичності, коли попередня соціальна взаємодія, наприклад, між тими, хто підтримав зміну статусу півострова, і тими, хто сприйняв її як анексію, зазнала кардинальних змін.
Водночас, для населення континентальної України анексія Криму не завжди вимагала аналогічного вибору. Обмежена географічна локалізація подій та мінімальна кількість жертв дозволяли частині громадян ігнорувати ситуацію або інтерпретувати її як добровільне рішення кримчан. Відсутність прямого впливу подій на особисте життя сприяла їхньому ігноруванню.
Конфлікт на Донбасі та мобілізація
Після подій у Криму відбулося вторгнення Російської Федерації на Донбас, що призвело до початку антитерористичної операції (АТО) та мобілізаційних кампаній. Це змусило частину населення обирати: йти на фронт, ставати внутрішньо переміщеними особами або долучатися до волонтерської діяльності. Ці обставини стали визначальним фактором у формуванні ідентичності згаданих груп, оскільки вони вимагали відповіді на ключові питання.
Під час цього періоду спостерігалася активізація політичної свідомості серед осіб, які раніше не виявляли інтересу до політики. Аналогічно, відбувалося усвідомлення національної ідентичності. Війна зруйнувала ілюзії, зробивши аполітичну позицію складною, коли політичні реалії ставали безпосередніми. Однак, як і у випадку з Кримом, локалізація АТО в межах двох областей дозволяла частині суспільства, що перебувала на значній відстані від зони конфлікту, зберігати відстороненість.
Повномасштабне вторгнення: всебічна переоцінка
Чотири роки тому розпочалося повномасштабне вторгнення, яке змінило масштаб конфлікту. Радіус дії ракетних ударів поширився на всю територію країни, а сигнали повітряної тривоги стали повсякденністю. Ця фаза конфлікту посилила процес набуття ідентичності для всього українського суспільства, залучаючи до нього громадян, які раніше не розглядали це питання.
Вторгнення перезапустило процес самовизначення на національному рівні. Концепція “громадянина світу” втратила актуальність у контексті загрози життю за громадянську приналежність. Прагнення до мирного співіснування стало нерелевантним за умов, коли сусідня держава ставить за мету повне підкорення. Війна актуалізує колективні ідентичності, і процес їхнього формування посилюється з кожним ракетним ударом по населених пунктах, як зазначається у матеріалі Павла Казаріна «Війна та ідентичність. Що нас змушує робити вибір».
Ідентичність як сума відсутності досвіду
Ідентичність формується не тільки на основі пережитого досвіду, але й на основі його відсутності. Якщо в житті людини не було безпосереднього досвіду війни, ця відсутність також інтегрується у світогляд. Наприклад, відсутність родичів у Збройних Силах України може дозволити ігнорувати дискусії щодо армії. Відсутність серед близьких внутрішньо переміщених осіб може призвести до ігнорування їхніх проблем. Коли реальність не торкається особистого досвіду та переживань, вона перетворюється на абстрактний фон, який можна не враховувати.
Досвід військової служби може стати значною частиною ідентичності, додаючи нові цінності до існуючих. Так само, ухилення від служби формує специфічний “внутрішньовоєнний” досвід, що ґрунтується на страху, самовиправданні та знеціненні вибору інших, як аналізував Тімоті Снайдер.
Волонтерська діяльність та фінансова підтримка створюють досвід солідарності. Відмова від донацій формує інший тип досвіду воєнного часу, що характеризується самоусуненням та логікою “нехай перестануть красти, і гроші з’являться”.
Вибір та етичні наслідки
Війна, як і будь-який травматичний досвід, впливає на ідентичність. Однак, характер цього впливу залежить від обраної моделі поведінки. Частина громадян обирає активну дію, тоді як інші – бездіяльність. Одні демонструють солідарність, інші – усунення. Обставини стають ареною для змін, але формат цих змін визначається індивідуальними рішеннями.
Люди часто раціоналізують свої рішення постфактум, вибудовуючи пояснення та виправдання. Кожен прагне відчувати себе на “правильній” стороні, що зменшує готовність визнавати власні помилки. Більшість схильна виправдовувати свій вибір недосконалістю обставин або відсутністю альтернатив.
Рішення, ухвалені під час війни, впливають на теперішнє та формують етичні засади для майбутнього. Відповідь на питання “Що ти робив під час війни?” визначатиме подальші дії після її завершення.
