Італія та НАТО: фіксація позиції щодо підтримки України до 2027 року
Італія не перешкоджає ухваленню рішення Північноатлантичного альянсу (НАТО) стосовно продовження військової підтримки України у 2027 році. Ця інформація була оприлюднена агентством ANSA з посиланням на джерела в уряді Італії.
Ця ситуація розгортається в умовах, коли держави Європи оцінюють можливе дистанціювання Сполучених Штатів від участі в Альянсі та розглядають механізми власного стримування впливу Російської Федерації. Процес обговорення відбувався на етапі підготовки до Саміту НАТО в Туреччині.
Демаркація позицій: спростування інформації
Уряд у Римі спростував повідомлення німецького видання Frankfurter Allgemeine Zeitung. У зазначеному матеріалі стверджувалося, що Італія нібито не погоджується з включенням до підсумкової декларації саміту НАТО зобов’язань щодо фінансування військової допомоги Україні не лише у 2026, а й у 2027 році.
Згідно із заявами представників італійського уряду, країна не виступає проти подальшої підтримки Києва. Також було підтверджено, що Італія ніколи не заперечувала проти виділення 70 мільярдів євро військової допомоги.
Суть дискусії стосувалася виключно доцільності включення конкретної фінансової суми до тексту фінальної декларації саміту. Будь-які застереження з цього приводу були зняті декілька днів тому.
Офіційний Рим запевнив у підтримці Італією спільної позиції союзників щодо подальшої допомоги Україні. Наміру блокувати відповідні рішення Альянсу з боку Італії не фіксується.
Довгострокове фінансування: контекст та зобов’язання
- 24 червня лідери Німеччини, Великої Британії, Франції, Італії та Польщі оголосили п’ять пріоритетів перед проведенням саміту НАТО. Одним з цих пріоритетів були гарантії довгострокового фінансування підтримки України.
- 25 червня видання Politico, з посиланням на дипломатів НАТО, повідомило, що на саміті в Анкарі члени Альянсу візьмуть на себе зобов’язання надати Україні військову підтримку обсягом 70 мільярдів євро. Аналогічна сума військової допомоги обіцяна й на 2027 рік. Ця подія є частиною загальної тенденції до формування довгострокових зобов’язань щодо підтримки безпеки в регіоні.
