Кінець року, який минає, річ у річ, можна охарактеризувати як “складний”. Проте для українців 2025-й став справжній випробуванням, відзначаючи нові рівні труднощів. Поряд з проблемами, викликаними російською агресією, до емоційного спектра додалися коливання в міжнародній політиці, зокрема навколо ініціатив президента США Дональда Трампа, а також численні корупційні скандали, які стали голосними і безпосередньо вплинули на довіру до влади.
На даний час, як зазначає відомий соціолог Олексій Антипович, українці входять у 2026-й рік з поєднанням депресії і надії. Перший елемент викликаний незакінченістю війни та численними втратами, тоді як друга частина полягає в сподіваннях на укладання мирної угоди.
Проте шлях до цього може виявитися непростим, і можливість референдуму, як альтернативного засобу легітимації мирного договору, стає все більш актуальною. З одного боку, це спосіб забезпечити підтримку суспільства, але, з іншого, може викликати незадоволення певних груп через компроміси, що неминуче виникають у процесі мирних переговорів.
Соціолог підкреслює, що такі проблеми обов’язково призведуть до внутрішнього напруження у суспільстві. Безумовно, не йдеться про поділ на два табори, проте відчуття турбулентності буде присутнім.
Запитання про емоційний стан суспільства в контексті завершення четвертого року війни закликає до серйозного аналізу. Якщо спростити до одного слова, слово “депресія” є влучним, але, на додачу, з’являється і надія — адже мільйони українців вірять у можливість дипломатичного врегулювання конфлікту. Понад 60% населення вважають, що питання війни можна вирішити через переговори за участі міжнародних партнерів, що вказує на наявність усе ще позитивного настрою, в контексті сподівань.
Окремо варто зазначити вплив зовнішніх факторів, особливо позиції США. Незважаючи на хвилі емоцій, пов’язані з політикою Трампа, готовність продовжувати боротьбу залишається сильною. Кожен погоджується, що без укладання мирної угоди шлях до миру і нормалізації може бути довгим і важким.
Втім, суспільство не має ілюзій щодо швидкого завершення війни. Під час соціологічних досліджень фіксувалися випадки невпевненості, деякі люди вказували на те, що не готові терпіти ще довго практики війни, однак позитивна динаміка стосовно стискання терміна конфлікту вже свідчить про певний рівень адаптації. Спостереження за зростанням кількості українськомовних людей в побуті також підкреслює зміни у мовній картині країни.
Крім того, в умовах війни шкідливі соціальні наративи нейтралізуються безпосередньо через усвідомлення громадянами наслідків. Ситуація з енергетичною кризою, яка нависла над країною, а також розслідування корупційних дій прикріплюють до свідомості ідеї справедливості й відповідальності перед державою.
Таким чином, виникає запит на обрання справедливості, і суспільство зрозуміло, що коріння проблеми – не лише в зовнішньому ворозі, а й в безпосередніх запитах до влади, що вимагає дій.
Ставлення до можливого мирного процесу, ймовірно, пройде через лінзи референдуму, адже українці прагнуть бути частиною важливих рішень. Проте з огляду на глибокі поляризації, результати можуть не лише задовольнити, але й стати каталізатором внутрішніх конфліктів.
В умовах постійної загрози важливо не допускати нереалістичних очікувань. Система соціальних настроїв стає більш змішаною, а позиції українців залежать не лише від безпосередніх подій, але й від підготовленості суспільства до них реагувати. Суспільство чекає на рішення, і його запити стають веслою для важкого дощу. У цій реальності, елементи справедливості та надії можуть стати основою для розвитку в нових умовах.
