Європейський Союз не спроможний дати чітку дату вступу України. Але обіцянки про підтримку на цьому тернистому шляху — це лише тінь на тлі жорсткої реальності. Вершки ЄС, такі як фон дер Ляєн, проголошують, що Україна може стати частиною цієї наднаціональної системи. Але відверто кажучи, це всього лише слова.
Процес вступу — це гра в заслуги, за якою стоїть сурова правда: дати поки немає, бо все залежить від України. Буде досягнуто певних стандартів — і тільки тоді, можливо, за закритими дверима розглянуть це питання. Фон дер Ляєн захоплюється “видатними” реформами, які незважаючи на війну за виживання, тривають. Проте реальність залишається затиснутою в лещатах невизначеності і затягування часу.
Захоплення несумісне з відсутністю термінів. Мета — до 2027 року? А хто вірить в обіцянки? Часом, реформи в умовах війни — це лише задоволення для європейських чиновників, яким зручно спостерігати з боку, варто лише згадати про застарілу методологію розширення, створену для мирних часів. А Україні — нові правила, нові умови. Проте зміни в правил гри вимагатимуть одностайності всіх 27 країн-членів блоку. Чи дійсно ця одностайність існує?
Серйозно? Поки не буде значущої політичної волі, реальність стане просто порожнім звуком. На зламі історії нам потрібен безпосередній і рішучий підхід, а не жодні симпатії чи слова співчуття. Для нас, Україна — це не лише кандидат. Це — самодостатність, незалежність, конфлікт на два фронти — за нашу територію та за визнання.
Першоджерело: https://www.rbc.ua/
