Наша система освіти переживає глибокий кризис. Протягом 2024/2025 навчального року близько 40 тисяч вчителів, а це 12% від загальної кількості, залишили цю сферу. Надія Кузьмичова, заступниця міністра освіти і науки, оголошує цю страшну істину. Війна стала каталізатором, змушуючи вчителів шукати альтернативи життя — інші професії, еміграція. А ще, звісно, пенсії та звільнення.
Дивно, але всупереч очевидній нестачі кадрів у загальній та середній освіті, вакансій більше, ніж потрібно. І тут розгортається справжня драма: в одних галузях, зокрема в науці — фізика, біологія, хімія, математика — спостерігається кричуща нестача вчителів. Але в інших регіонах, попри це, вчителів більше, ніж вимагає сама система. Як це пояснити? Справжня реальність кидає виклик стереотипам.
Кузьмичова підкреслює: закриття шкіл і безробіття серед вчителів — це не системна проблема. Йдеться про конкретні випадки, про те, скільки вчителів насправді залишилися без роботи і чому — які вони, якого віку, які пропозиції отримали і чому відмовилися. Питання змін не зникають, вони підпорядковуються демографічним змінам. Під час війни демографія стає жорстким реалієм, змушуючи зменшувати кількість учнів у школах. Це, в свою чергу, впливає на потребу в учительських ставках.
Ми повинні задати собі запитання: куди йдуть наші вчителі? Яку ціну ми платимо за цю безвідповідальність? Верховна Рада ухвалила зміни до закону “Про позашкільну освіту”, які дозволяють підвищувати зарплати працівникам. Чому ж не підвищити зарплати для всіх педагогів? Кабмін анонсував поступове підвищення зарплат для вчителів на 30% з січня 2026 року. Але це не рішення. Це імітація дій.
Нам потрібно більше, ніж просто обіцянки. Ми маємо протистояти бездіяльності, брехні, імітації прогресу. Наша освіта потребує вибухової реформи, а не порожніх слів. Інакше ми ризикуємо залишитися без фахівців, без майбутнього.
Першоджерело: https://ua.korrespondent.net/
