Російська Федерація сьогодні має потенційні цілі на території колишньої Російської імперії, зокрема Фінляндію, Польщу, країни Балтії, Білорусь, Молдову, Вірменію, Грузію, Азербайджан та держави Центральної Азії. Публікація Atlantic Council зазначає, що цей перелік не є вичерпним, оскільки сюди також входять численні колишні радянські республіки, які складали Східний блок у другій половині XX століття. Володимир Путін, російський диктатор, дає зрозуміти, що його експансіоністські амбіції залишаються незадоволеними. Під час звернення до Міністерства оборони 17 грудня він стверджував, що максималістські цілі його вторгнення в Україну будуть досягнуті “беззастережно”, а війну зобразив як хрестовий похід за відновлення позицій Росії у пострадянському просторі. У звіті йдеться про те, що найбільш очевидно ці коментарі стосуються частини Донбасу, що залишається під контролем України. Ця територія, хоч і обмежена, має стратегічне значення і стала предметом переговорів, де Кремль визначає її як ціну за можливе припинення вогню.
З огляду на тривалу війну Росії проти України, західна спільнота починає серйозніше сприймати імперські наміри Кремля. Американська розвідка підтверджує, що Путін не відмовився від задумів захоплення всієї України та повернення частин Європи, що колись входили до складу СРСР. Європейські країни, такі як Польща і держави Балтії, чітко усвідомлюють цю загрозу. Проте скептики ставлять під сумнів здатність Путіна вести війну проти Заходу, зважаючи на невдачі його армії в Україні. Відзначається, що відсутність прогресу РФ не свідчить про слабкість, а скоріше відображає неймовірну силу українського народу та його найбільші жертви. Проте, на думку видання, незламний опір України не може тривати безкінечно, і якщо країна зазнає поразки, наслідки для Європи будуть катастрофічними.
Геополітичний клімат на сьогодні створює особливі можливості для Путіна реалізувати свої імперські плани. Повернення Дональда Трампа до Білого дому може змінити американську політику щодо війни в Україні та оборони Європи. Є питання, чи реальна реакція США на можливе російське напад на країни Балтії відповідно до статті 5 НАТО. Враховуючи позицію Трампа в минулому, такі гарантії можуть бути під загрозою.
На сьогодні Європа сама не здатна забезпечити свою безпеку від Росії. Декілька десятків років занепаду оборонної промисловості означають, що процес переозброєння ненадовго затягнеться. Лідерів європейських держав не вистачає політичної волі для об’єднання та стримування Кремля. Останні невдачі в узгодженні використання заморожених російських активів на користь України стали ще одним свідченням роз’єднаності Європи та її страху перед Росією. Є безліч причин, які змушують Путіна не поспішати з ескалацією війни, адже побоювання щодо роз’яснень Європи у відповідь на його дії не входять до їхнього числа.
У своєму прагненні зайняти місце в історії серед видатних російських правителів Путін не відступить від своїх цілей навіть заради полегшення санкцій або незначних територіальних завоювань. Будь-які примирливі ініціативи мають ґрунтуватися на цій реалії. Мир можливий виключно за умови, що міжнародний тиск на Путіна досягне рівня, при якому він почне зважати на ризики поразки в Україні та загрози внутрішнього краху.
Переговори щодо завершення конфлікту тривають, проте дійсною перепоною залишається Донбас, контроль над яким Путін прагне захопити повністю. Міністр закордонних справ Німеччини Йоганн Вадефуль відзначив, що Україні можуть бути запропоновані поступки в рамках мирної угоди, проте це можливе тільки за умови надання США надійних гарантій безпеки.
