Звернення військовослужбовця до Військової спеціалізованої прокуратури з метою продовження служби може свідчити про припинення складу злочину. Це твердження стало предметом розгляду у Касаційному кримінальному суді Верховного Суду. Питання виникає у контексті випадку, коли військовослужбовець самовільно покинув місце служби, але згодом звернувся за юридичною допомогою.
У кримінальному провадженні місцевий суд визнав його винуватим у самовільному залишенні місця служби без поважних причин і призначив покарання. Першочерговий вирок суду, який звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням, повторно оцінили в апеляційній інстанції. Апеляційний суд, на жаль, скасував це рішення, призначивши покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі.
У касаційній скарзі захисник зазначав, що в апеляційного суду не було підстав для погіршення становища засудженого, оскільки новий закон, який набрав чинності, забороняє застосування деяких положень Кримінального кодексу до правопорушень, вчинених в умовах воєнного стану.
У процесі аналізу матеріалів справи Верховний Суд висловився про те, що військовослужбовець, перш ніж повідомити ТУ ДБР про самовільне залишення, звернувся до військової прокуратури з проханням вирішити питання про повернення до служби. Цей момент надає значення всьому процесу. Лист, надісланий до прокуратури, спроба вести діалог про подальше проходження служби, відображає наміри особи, що несе відповідальність за свої дії. Ця спроба була задокументована, і документи, що підтверджують звернення, були надані під час судового розгляду, без заперечень з боку сторони.
Але, незважаючи на це, апеляційний суд не врахував важливі факти, які могли б змінити оцінку злочину. Новий вирок не містить достатніх аргументів, які б спростовували правові наслідки даного звернення. У цей час Міністерство оборони підтвердило можливість звернення до військової прокуратури для тих, хто має намір повернутися на службу, що ставить під сумнів позицію апеляційного суду.
З огляду на це, висновки апеляційної інстанції щодо моменту припинення злочину після набрання чинності нового закону виглядають недостатньо обґрунтованими. Генеральний штаб ЗСУ, у свою чергу, спростив процедуру переведення військовослужбовців, що змушує задуматися про причини самовільного залишення частини.
Останні дані свідчать, що у жовтні більше 21 тисячі військовослужбовців залишили ЗСУ. Цей показник укріплює тезу про необхідність розуміння причин таких рішень у контексті реальних обставин служби.
